Головна | Реєстрація | Вхід | RSSПонеділок, 20.11.2017, 04:46

Український портал "Освіта"

Форма входу
Категорії розділу
Освіта в Україні [196]
Освіта в Світі [35]
Події освіти [62]
Семінари, тренінги, лекції та інші події
Соціальні новини [64]
Поради та новини студентів, абітурієнтів та просто молоді
Новини сайту [4]
Календар
«  Червень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Архів записів
Головна » 2010 » Червень » 9 » Інклюзивна освіта в Україні вже довела свою спроможність
13:37
Інклюзивна освіта в Україні вже довела свою спроможність
1 червня – День захисту дітей. Його відзначають по всій країні. Але мало хто замислюється про те, від чого саме слід захищати наших дітей і які права вони мають. У дійсності їх не так уже й багато. Одне з них стосується освіти. Як воно реалізується на практиці? Про це – інтерв’ю з координатором проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні» Юлією НАЙДОЮ.

- Багато років тому, - розпочала розмову Юлія Найда, - ми проводили дослідження стосовно того, наскільки наша громадськість сприймає людей з особливими потребами. І більшість стверджувала – так, це дуже позитивно, коли дитина з особливими потребами піде навчатися до звичайного садочка, школи або до вищого навчального закладу. Так, це дуже позитивно, коли ми проводимо заходи інклюзивного характеру і ми за те, щоб сьогодні суспільство відкрило двері для людей з інвалідністю. А коли ми поставили запитання педагогам, чи готові вони до того, що завтра до їх групи або класу прийде навчатись така дитина, то кількість ствердних відповідей дуже і дуже меншала. Але за останні десять років наше суспільство змінилося. Сьогодні ми не лише говоримо – «так, ми згідні». Ми сьогодні робимо конкретні справи, ми маємо більшу свідомість, ми говоримо – «так, я знаю, я вмію, я зможу!»
Освіта – це те, навколо чого розгортається проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні». Діяльність проекту спрямовується на розробку та розбудову освітньої моделі, яка забезпечить спільне навчання дітей, якими б різними вони не були.  Зрозуміло, що сама освіта не подолає всіх бар’єрів на цьому шляху. Тому проектом передбачена тісна співпраця освітньої системи з громадянським суспільством. Для цього ми працюємо з громадськими організаціями, політичними діячами, державними службовцями, пересічними громадянами, з сусідами тієї дитинки, яка залучається до загальноосвітньої школи. Ми формуємо свідомість громади.
У ці першочервневі дні будуть багато говорити про дітей та їх права. Наш проект наближує реалізацію права дитини з особливими потребами/інвалідністю навчатись разом зі своїми однолітками за місцем проживання, отримуючи при цьому всю необхідну спеціальну підтримку.  
Наразі таку можливість в нашій країні мають не всі діти. Більшість дітей з особливими потребами/інвалідністю навчаються в спеціальних закладах освіти, садках або школах. У них працюють висококваліфіковані спеціалісти – педагоги, вихователі, медики та інші. Слід визнати – згадана система надає освітні послуги високої якості. Але… Спеціальна система (і в цьому полягає її недолік) у більшості випадків відриває дітей від родин.
Найчастіше діти з особливими потребами позбавляються батьківської уваги на тиждень – додому вони приїздять лише на вихідні. Але трапляються такі випадки, що в сім’ї вони повертаються лише на час канікул.
Разом із тим, різними дослідженнями, які проводяться в Європі, Америці та в Україні, вже доведено, що чим менше дитина перебуває в оточенні близьких їй людей, тим гірше у неї формуються навички спілкування та проживання у співтоваристві. Згодом їй буває складно вибудовувати своє сімейне життя, виховувати власних дітей. Будучи вже дорослим, вона змушена пізнавати ази самостійного життя.
Саме тому робота нашого проекту спрямована на те, аби діти з особливими потребами навчалися за місцем проживання. Інклюзивна освіта на повну міру вирішує цю проблему. І не лише цю.

- Що ви маєте на увазі?
- Повернуся до вже згаданих мною досліджень. Вони показують, що чим більш освіченим є суспільство, тим кращих економічних результатів воно домагається і, як наслідок – краще живе.
Раніше (це стосується не лише України, але й інших країн) вважалося, що люди з особливими потребами/інвалідністю можуть працювати лише в певних сферах. Там, де не треба виконувати складних операцій. Тому отримати престижну роботу і особливо ту, яка передбачає високий професіоналізм, їм було вкрай складно.
Часи змінюються, а з ними змінюється й ставлення до людей з особливими потребами/інвалідністю. Зараз укорінюється думка, що вони можуть скласти гідну конкуренцію кому завгодно. І ця думка, зауважу, не безпідставна. Наприклад, інвалідність не завадила багатьом нашим співвітчизникам стати відомими вченими, політиками, суспільними діячами, бізнесменами.
Я це веду до того, що якісна освіта, оскільки йдеться про неї, дозволяє людям з особливими потребами/інвалідністю утвердитися в цьому житті. Отримавши її, вони матимуть змогу потурбуватися про себе, а в разі необхідності – допомогти оточуючим. І тоді зменшиться гострота соціальної підтримки, а відповідно, зменшиться й соціальне навантаження на державу.
Слід розуміти, що якісна освіта для всіх, в тому числі й для дітей з особливими потребами, починається від порогу рідного дому, з перебування у сусідньому дитячому садку, з навчання у загальноосвітній школі. Діти вчаться разом і так само разом набувають досвіду спілкування, спільного проживання, підтримки у суспільстві. Рівні права, можливості та задоволення різних потреб лежать в основі інклюзії.

- Чи багато дітей в Україні потребують особливої уваги до себе? І побіжно – які діти потрапляють до цієї категорії?
- Згідно із статистикою, яку можна зустріти в пресі, в Україні нараховується 150-170 тис. дітей з особливими потребами. Погодьтеся, що це чимало. Особливо, якщо врахувати, що йдеться про дітей, вік яких не перевищує вісімнадцяти років.
Зрозуміло, що якщо взяти до уваги й доросле населення країни, то ця статистика стає значно більшою. Звідси й гострота питання, яке ми обговорюємо. Одразу стає ясно, що воно має загальнодержавне значення і стосується дуже багатьох доль.
У світовій практиці виділяються наступні категорії, які можуть визначати особливі потреби чи інвалідність людей: інтелектуальні, сенсорні, опорно-рухові, поведінкові. Інклюзивна освіта завжди передбачала – проблема полягає не в особливих потребах чи інвалідності людини, а в неспроможності суспільства реагувати на ці потреби, робити необхідні зміни для співгромадян.
У нашому проекті до інклюзивного процесу залучені близько 80 дітей. Педагоги, адміністратори, батьки, представники громадських організацій прагнуть щонайліпше організувати освітній процес та спеціальну допомогу для цих дітей на місцях.

- Ваші приклади є переконливими. Але чи багато робиться для просування в Україні інклюзивної освіти державними та місцевими органами влади?
- На сьогоднішній день ухвалено ряд важливих нормативних актів, які сприяють розвиткові інклюзії. Зокрема, це – постанова Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р., наказ Міністерства освіти та науки України від 21 грудня 2009 р. У перерахованих документах йдеться про те, що інклюзивна освіта повинна розвиватися в усіх без винятку українських регіонах.
Сьогодні місцеві програми інклюзії розвиваються, але потребують підтримки. Питання це нове і дуже важливо його вирішувати з урахуванням певних правил і вже накопиченого світового та українського досвіту. Ось чому проекти, які сьогодні займаються питаннями інклюзії, такі запитані.

- Наскільки реально пристосувати всі загальноосвітні школи до потреб дітей, про яких ми зараз говоримо?
- У більшості високорозвинених країн, де освіті людей з інвалідністю приділяється велика увага, практично всі дошкільні заклади, школи, коледжі та вищі навчальні заклади є адаптованими. Це означає, що якщо будинок проектується, то до проекту закладають всі необхідні пристрої, зручні для всіх. Тобто, робиться відповідна адаптація. Якщо школа реконструюється, то це робиться також з урахуванням відповідної адаптації. А інакше й бути не може.
Не лише освітні заклади адаптуються, але й громадський транспорт, дороги, магазини, аптеки… Вся соціальна сфера адаптується, тому що вона має бути доступною. Та ж дверна ручка може стати перепоною для декого з нас. Наприклад, вона високо розташована чи має незручну конструкцію. Ми готові комусь допомогти відкрити двері. Та чи зможемо ми допомогти подібним чином усім без винятку? Звичайно, що ні. Звідси висновок – слід всі ручки робити зручними для всіх і розташовувати їх на рівні, який так само буде зручним для всіх. Це і є той самий інклюзивний підхід, якого ми прагнемо і за який агітуємо.
Україна також має прагнути того, щоб максимально прилаштувати всі навчальні заклади до різних потреб. Це зовсім не означає, що вже завтра слід приступати до реконструкції всіх навчальних закладів. Всі ми чудово розуміємо, що така масштабна робота потребує великих капіталовкладень. Як, зрештою, і багато часу. Але її можна виконувати поступово і в рамках різних програм та проектів. Це те, за чим ми зараз спостерігаємо.
Приміром, у рамках проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні» дві загальноосвітні школи розробили і за підтримки місцевої влади реалізують плани трансформації. Одна з них знаходиться в Сімферополі (навчально-виховний комплекс «Школа-ліцей № 3»), а друга – у Львові (загальноосвітня школа № 95). Обидві з часом стануть інклюзивними.

- Як давно у цьому напрямку працює ваш проект?
- З 2008-го року. Поки що до проекту залучено два регіони – Львів та Львівську область, Автономну республіку Крим та Сімферополь. Але ми маємо наміри розширювати свою діяльність. Незабаром плануємо ділитися своїми напрацюваннями з іншими регіонами та містами.
Проект займається не лише трансформацією шкіл, ми також розробляємо навчальні програми для підготовки та перепідготовки майбутніх учителів, проводимо семінари, тренінги, конференції, практичні заняття. Також сприяємо зміні чинного законодавства, вдосконаленню існуючих документів. Найближчим часом за активної підтримки проекту буде розроблено положення «Про інклюзивну освіту». Вирішення таких завдань стає можливим завдяки тісній співпраці проекту з Міністерством освіти та науки України, Міністерством праці та соціальної політики України, місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

- Попереду літо. Чим ви займатиметесь цієї пори року?
- Цього літа нам не доведеться відпочивати. Маємо великі плани. Достатньо сказати, що ми організовуємо літню школу для вчителів, батьків, представників громадських організацій та місцевого самоврядування. Попервах два тижні попрацюємо у Львівській області, а потому стільки ж – у Криму. Спільно поміркуємо, як працюватимемо в найближчі два роки, скоординуємо свою діяльність на цей час.
 - Як ви вважаєте, чи довела інклюзивна освіта в нашій країні свою спроможність?
- Безумовно. Тому що багато українських шкіл вже приймають дітей з особливими потребами. І цілком нормально працюють у напрямку інклюзії. Наш проект активізує цей процес і максимально допомагає цим школам.

Максим НАЗАРЕНКО,
Національний прес-клуб «Українська перспектива»


Думки експертів про інклюзивну освіту

МакФірсон ДАРСІ,
голова керівного комітету проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні»:
- Я народився наприкінці 1975 року. Мені встановили діагноз церебрального паралічу і з часом перед моїми батьками постало питання – яку освіту я зможу отримати. Існували спеціалізовані школи і мене могли направити туди на навчання. Але мої батьки вважали, що я здатен отримати освіту разом зі своїми здоровими однолітками. Лікарі і вчителі не погоджувалися з ними, та батьки наполягли на своєму, переконали всіх, що я можу навчатися у звичайній школі. І не помилилися: тридцять років потому я став професором права і президентом неурядової організації.
Освіта, яку я одержав, значно розширила мої професійні можливості. До мене ставилися не з огляду на особливий стан здоров’я, а з урахуванням мого таланту, розуму і моєї здатності взаємодіяти з іншими людьми, що, звісно, сприяє досягненню визначених цілей.
Як голова канадського Центру вивчення неповносправності я бачу зміни, які відбуваються в Канаді і в інших місцях. Цьому сприяє робота неурядових організацій. Тому я глибоко переконаний, що і в Україні, де розгортає свою діяльність громадський сектор, ці позитивні зміни вже невдовзі стануть відчутними.


Ольга КРАСЮКОВА-ЕННС,
директор проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні»:
    - Ми, батьки, хочемо, щоб наші діти, які прийшли у цей світ не такими, як інші, були щасливими, щоб вони отримали хорошу освіту, щоб у них були друзі та щоб вони були успішними у житті. Але окрім такої мрії ми маємо ще й обов’язки. І, насамперед, ми відповідальні за благополуччя наших дітей. Як батьки, як сусіди, як суспільство, як система ми зобов’язані створити для них такі умови, щоб вони, як і решта їхніх однолітків, жили повноцінним життям, залишалися в родинах.
    Ми часто намагаємося прилаштувати наших дітей до вже існуючої системи. Але при цьому забуваємо говорити про готовність школи, педагогів, чинного законодавства врахувати ці потреби, пристосуватися до них. А починати треба саме з цього. І завжди пам’ятати, що інклюзія – це процес. Процес тривалий за часом і непростий в реалізації. Він змушує інакше дивитися на нашу дійсність з тим, аби її вдосконалити.


Галина КЛІМЕНКО,
голова батьківської організації «Аутизм-2006»:
    - Я мама дорослої дитини з аутизмом і свою діяльність у проекті пов’язую з допомогою таким же батькам, як і я, та їхнім дітям.
    Практично всі батьківські організації Криму беруть активну участь у роботі проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні». Об’єднуються батьки, діти яких мають дитячий церебральний параліч, синдром Дауна, аутизм та інші особливі потреби. Ми виросли в іншій системі. Вважалося, що наше суспільство – це суспільство здорових будівників світлого майбутнього. І в ньому не було місця для інших людей, таких, як наші діти. Та ніхто в цьому житті ні від чого не застрахований. Ми всі мріємо, що наші діти будуть здоровими та щасливими. Але інколи складається таким чином, що в цей світ приходять люди, які відрізняються від інших. Всі батьки близько приймають проблеми дітей, особливо батьки дітей з особливими потребами/інвалідністю. Тому з усією душею прийняли цей проект, прийшли до нього працювати вже хоча б для того, щоб подолати існуючі бар’єри в свідомості нашого суспільства.
    В Україні склалася така традиція, що всі системні зміни відбуваються завдяки таким проектам. Вони пропонують новий світогляд, нові підходи до вирішення складних та болісних питань. У рамках чинного проекту ми прагнемо того, щоб ставлення до інвалідності, до особливих потреб в Україні змінилося. 


Людмила ВИШНЯК,
директор навчально-виховного комплексу «Школа-ліцей» № 3, м. Сімферополь:
    - У проекті беруть участь дві загальноосвітні школи – львівська 95-та та наш навчально-виховний комплекс «Школа-ліцей № 3 імені Макаренка» із Сімферополя. Наш заклад - одна з найбільших шкіл на півдні України: у нас навчається 1970 дітей. Ми почали з того, що обстежили їх. І виявилося, що 58 дітей є дітьми, які потребують спеціальних змін для розвитку та навчання. Є і діти із статусом інвалідів – 19 чоловік. А є й такі, які мають від одного до тринадцяти захворювань.
    Ми подивилися – а чи готові працювати за інших, нових умов? Ні, не готові. А чи готові наші батьки сприймати нові підходи? Не готові. І ми почали з того, що підготували значний за обсягом проект трансформації нашої школи в інклюзивний навчальний заклад. Складність полягала в тому, що всі проблеми нам довелося вирішувати одночасно.
    Інклюзивна школа – це безбар?єрна школа. Обладнана відповідно до потреб дітей з особливими потребами пандусами, ліфтами, із зміненою архітектурою внутрішніх приміщень, починаючи із дверей та туалетних кімнат. Якщо в класі дві-три дитини мають проблеми зору, то це інша фарба для стін. Якщо є діти, які мають проблеми слуху, це інша оббивка кімнати. Якщо у дитини корсет і вона ходить до школи (а у нас є діти, які мають найважчу форму сколіозу), це інші меблі. Сьогоднішній архітектурний стан школи унеможливлює доступ до неї дітей на візках.
    Одночасно необхідно навчати вчителів. Чи всі вони сприйняли нову ідею? Ні, не всі. Якщо попервах я виступала на педрадах і мене не бачили та не чули, то сьогодні питаннями впровадження інклюзивних підходів переймається майже весь колектив, в тому числі й технічні працівники. У нас більшає і більшає прихильників.
    Інклюзія – це територія добра. Інклюзивна школа – це територія захищеності дитини. Я переконана, що за інклюзивною освітою майбутнє. Більшість шкіл стануть такими. Діти будуть орієнтуватись один на одного, отримуючи уроки моральності, добра та мужності.


Ярослав ГРИБАЛЬСЬКИЙ,
голова  Львівського обласного відділення Українського фонду «Реабілітація інвалідів», координатор проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні» у Львівському регіоні:
- Хоча про програму «Безбар'єрна Україна» знає кожен, але від цього наша країна не стала безбар'єрною. Ми б не хотіли, щоб виконання відповідного наказу Міністерства освіти та науки знову звелося до металевих конструкцій на сходах шкіл чи до інших примітивних речей. Тому звертаюся до директорів шкіл, до вчителів, до завгоспів, які хочуть або мають необхідність прийняти на навчання дітей з особливими потребами, - настає період літніх канікул і, відповідно, - ремонтних робіт. Заглядайте в чинні нормативні документи, прораховуйте, що потрібно зробити, і тоді з усім буде легше впоратися.
    Мене часто дратує, коли говорять – немає грошей. А коли питаєш, скільки вам потрібно коштів для того, аби щось зробити, відповідають – скільки дасте. А краще - дайте багато грошей. Це не можна вважати нормальним підходом. Ми маємо точно знати, що хочемо зробити, і мати відповідний кошторис. До таких речей ми повинні підходити максимально прагматично, а до дітей – з душею. Я не скажу, що одразу після згаданих змін у наших підходах Україна перетвориться на безбар'єрну, але впевнений, що тих бар'єрів значно поменшає.
Категорія: Освіта в Україні | Переглядів: 2109 | Додав: KING | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Корисні лінки


Останнє на форумі
  • Відгуки про освітню про... (4)

  • Вчитель-поліглот (2)

  • Освіта в Польщі від про... (4)

  • Потрібна допомога (2)

  • Як знайти друзів: зміна... (1)

  • Останні роботи
    [06.12.2009]
    Типологічна харак¬теристика сільських поселен... (3)
    [06.12.2009]
    ТАДЖ-МАХАЛ В АКРІ (0)
    [06.12.2009]
    ФОРТИФІКАЦІЙНІ ІДЕЇ АЛЬБРЕХТА ДЮРЕРА: ВТІЛЕН... (1)
    [06.12.2009]
    ФОРТЕЦЯ ХVІІ-ХVІІІ СТОЛІТЬ. м. Полтава (0)
    [06.12.2009]
    ФЕДІР СОЛНЦЕВ – АРХЕОЛОГ І РЕСТАВРАТОР (0)
    [06.12.2009]
    Український архітектор МАКСИМ МОСЦІПАНОВ (0)
    [06.12.2009]
    Українська архітектура (0)
    Статистика




    Copyright KING © 2017
    Хостинг від uCoz