Український освітній портал

Міжнародний дебатний турнір у Дніпропетровську

Ne_ta — Fri, 04 Feb 2011 08:03:09 GMT

Громадська організація «Нове бачення» 18-20 лютого 2011 року під під егідою та за стандартами міжнародної дебатної асоціації „IDEA” (www.idebate.org) буде проводити відкритий дебатний турнір для учнів середніх шкіл за форматом ціннісних дебатів Карла Поппера.

Дебати – це організоване за певними правилами (форматом) обговорення суперечливого питання. Кожна команда готова до захисту різних позицій, оскільки матеріали стосовно цієї теми, аргументи та контраргументи учні готують заздалегідь. Участь школярів у турнірі передбачає ґрунтовну підготовку та можливість вийти за рамки шкільної програми, не тільки познайомитися з базовими поняттями демократії: що таке «демократична держава», «конституція», «права і свободи людини та громадянина», але й з тими механізмами та процедурами, які забезпечують права людини, спираючись на міжнародні стандарти. В процесі підготовки і в ході самих дебатів, учні усвідомлюють цінність демократії та її переваги для формування громадянського суспільства, виробляють власне ставлення до питання, що обговорюється, вчаться бути активними громадянами. Вони також набувають навичок роботи в команді та вчаться виробляти спільні виважені рішення.

Отже, дебати – це не тільки цікавий позакласний захід, а освітня технологія, яка сприяє навчанню та розвитку школярів. Дебати розвивають критичне мислення, формують навички переконливої аргументації, публічних виступів, розвивають усне та письмове мовлення, сприяють ефективному спілкуванню. Учні, які дебатують, вміють розглядати питання з різних точок зору, працювати з інформацією та оцінювати її, поважають національні, культурні та релігійні відмінності.

Dnipro Open – турнір, який вже третій рік поспіль у Дніпропетровську збирає найкращі дебатні команди України, вітає гостей із інших держав світу. Учасники турнірів із Дніпропетровська так формулюють свої враження:

«Я займаюсь дебатами не на прохання мами чи вчителя, а через те, що мені стало цікаво. Під час опрацювання теми, термінів, аргументів людина готується не тільки до дебатного раунду, а й до життя в цілому. Дебати не змінили мою зовнішність чи світосприйняття, але змінили моє розуміння ситуації».

Катерина Резникова,
учениця 10 класу гімназії № 12

«Я займаюсь дебатами для того, щоб навчитися слухати, обирати основну інформацію, формулювати власну думку та розширити власний кругозір, пізнати щось нове. Я почав інакше сприймати проблеми людей, по-іншому їх оцінювати. Тепер мені простіше відстоювати власну точку зору як у житті, так і під час уроків в школі»

Максим Люкшин, учень 9 класу
Британської Міжнародної Школи

До участі в турнірі запрошуються всі бажаючі команди, які знайомі з форматом Карла Поппера. Дебати будуть відбуватися українською, російською та англійською мовами. В рамках турніру відбудеться тренінг з дебатних технологій, 5 відбіркових раундів, півфінал та фінал.

Теми турніру 2011:
«Обмеження свободи преси є необхідним»
« Конституція повинна змінюватися лише шляхом референдуму»

Дата проведення: 18 - 20 лютого 2011 р.
Початок: 15:00 18 лютого. Півфінальні та фінальний раунди: 11.00 та
13.30 20 лютого

Місце проведення: м. Дніпропетровськ, гімназія № 12 (пр. Пушкіна, 75)

Якщо у Вас є запитання, будь ласка звертайтесь на E-mail:
newvision.dp@gmail.com
або телефонуйте: Олена Зима - +380667174488

У школах виникне проблема з безплатним харчуванням?

KING — Thu, 16 Dec 2010 12:45:44 GMT

Донецький міський голова Олександр ЛУК’ЯНЧЕНКО занепокоєний, що у наступному 2011 році в школах міста виникне проблема з безкоштовним харчуванням школярів початкових класів.
Як передає кореспондент УНІАН, про це він повідомив на зустрічі з журналістами.
Свої побоювання мер пояснює тим, що поки на галузь освіти у проекті державного бюджету на майбутній 2011 рік закладено менше коштів, ніж було у поточному 2010 році.
«На сьогодні на галузь освіти (у проекті держбюджету-2011) закладено 97,5% коштів від рівня 2010 року», - сказав О.ЛУК’ЯНЧЕНКО, відзначивши, що «це цифри по місту Донецьку, однак по країні все точно так».
Мер підкреслив, що поки у школах Донецька немає проблем з безкоштовним харчуванням школярів початкових класів, але наступного року така проблема може стати дуже серйозною.
«Поки в Донецьку такої проблеми не існує, оплата харчування школярів – це делеговані повноваження держави. Але в проекті бюджету 2011 року, там суми закладені дуже скромні – і без урахування інфляції і без урахування того, що ціни на продукти харчування зросли», - пояснив О.ЛУК’ЯНЧЕНКО.

www.unian.net

Внешнее тестирование знаний стало дорогим удовольствием!

KING — Fri, 03 Dec 2010 13:51:43 GMT

Система внешнего независимого оценивания, столь нелюбимая украинским министром образования Дмитрием Табачником, все же останется основным элементом вступительной кампании в отечественные вузы и в следующем году. Но, несмотря на то, что тестирование знаний проводится бесплатно, родителям будущих студентов придется выложить не одну сотню гривен.
Так, до 10 декабря этого года все потенциальные абитуриенты могут зарегистрироваться для пробного внешнего независимого оценивания знаний. В Днепропетровском региональном центре зарегистрировано уже 6159 человек, решивших пройти тест. Меньше всего желающих пока в Крыму – только 504 человека.
Само тестирование пройдет в апреле следующего года. Второго числа абитуриенты могут проверить свои знания по украинскому языку и литературе, английскому, немецкому, французскому, испанскому языку, биологии и физике на выбор. Девятого апреля пройдет пробное тестирование по математике, истории Украины, химии, географии и русскому языку. Интересно, что большинство абитуриентов, решивших принять участие в пробном ВНО, оплатили тестирование по двум предметам.
Пробный тест проводится для того, чтобы участники уже полноценного ЗНО ознакомились с процедурой его проведения, разобрались в том, как рационально использовать время, отведенное на решение заданий. При этом за пробное тестирование придется заплатить. На сайте каждого из региональных центров оценивания качества можно скачать файл-смету, в котором, в частности, указано, что в 84 гривны – а именно такова стоимость пробного тестирования – заложено 29 гривен заработной платы и 31,50 гривен налогов.
Причем за тест по каждому предмету нужно заплатить отдельно. Организаторы оценивания всячески напоминают, что принять участие в пробном тестировании можно исключительно после внесения денег. И иногда даже подходят к этому креативно: в Ивано-Франковске один из банков пообещал разыграть среди абитуриентов, оплативших тестирование через его отделения, три мобильных телефона.
Таким образом, на пробное тестирование родителям абитуриента придется потратить 168 гривен, не считая банковской комиссии. Но это – далеко не единственная статья расходов. С введением ВНО утратили свою актуальность курсы довузовской подготовки, ведь отпала необходимость в подготовке к экзаменам в конкретном вузе. Зато спросом стали пользоваться курсы, готовящие абитуриентов именно к внешнему независимому оцениванию. В среднем в Киеве курс занятий по одному предмету обойдется от 2 до 3,5 тысяч гривен. Занятия проходят 2-3 раза в неделю, а группы состоят из 4-6 человек.
Правила приема в вузы на следующий год предусматривают, что абитуриент должен получить сертификат ВНО как минимум по трем предметам (включая обязательную дисциплину "украинский язык и литература”). Так что подготовка любимого чада к ЗНО на таких курсах обойдется родителям в среднем в 7 тысяч гривен.
Кроме того, в следующем году опять вернется спрос на довузовскую подготовку, ведь новые условия приема в вузы обещают слушателям курсов при университетах и институтах до 20 дополнительных баллов при поступлении. Правда, такая норма будет действовать только для абитуриентов, выбравших для поступления технические вузы. Курсы довузовской подготовки сегодня активно рекламируются на сайтах высших учебных заведений. Средняя стоимость обучения – 700 гривен.
Для подготовки к ВНО можно выбрать и другой старый проверенный способ – занятия с репетитором. Час общения с репетитором в Киеве стоит 50-150 гривен, в регионах цены вполовину меньше. По самым скромным подсчетам занятия с киевскими репетиторами по трем предметам облегчат родительский кошелек на 4,5 тысячи гривен. Но, даже если родители отказываются от курсов и репетиторов, веря в гениальность своего ребенка и силу школьной науки, потратиться на подготовку к ВНО придется. Ведь даже тетради для самоподготовки к тестированию стоят по 120-300 гривен, пишут Комментарии.
Впрочем, вполне вероятно, что скоро ко всем этим расходам придется приплюсовать и оплату самого внешнего оценивания знаний. Еще летом директор Украинского центра оценивания качества образования Игорь Ликарчук отметил, что назрела необходимость перейти к частичной оплате стоимости ВНО его участниками: "Бесплатно тестирования проводятся только в России и Украине, в других странах за это нужно платить. Можно, например, часть предметов сдать за бюджетные средства, но если человек хочет написать больше тестов или выразил желание прийти на дополнительную сессию ВНО, то пусть за это платит”.

http://zakarpatpost.net

Нищення профтехосвіти: За проект Азарова не голосував жоден депутат

KING — Fri, 03 Dec 2010 12:12:45 GMT

Заступник голови Верховної Ради України Микола Томенко (на фото) заявляє про спроби Міністерства освіти і науки знищити систему професійно-технічної освіти.
Про це він сказав під час обговорення проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення управління професійно-технічною освітою».
М.Томенко підкреслив, що цим документом передбачено «антидержавні підходи» Міністерства освіти та науки, які призведуть до ліквідації системи професійно-технічної освіти.
За словами віце-спікера, до нього зверталося багато керівників профтехучилищ, які говорять, що, «на жаль, міністерство сьогодні, як в свій час молода команда Черновецького в гонитві за нерухомістю і землею, почало практично знищувати систему профтехучилищ».
Він заявив, що цього року ліквідовано центр профтехосвіти для перепідготовки звільнених військовослужбовців, а також реорганізовано три будівельні профтехучилища, а їхні приміщення передано іншим структурам.
М.Томенко наголосив, що законопроект необхідно відхилити, «а Президенту радити поставити міністром освіти ту людину, яка захищатиме освіту, а не нищитиме її».
Під час обговорення даного законопроекту, народні депутати наголошували, що по суті законопроектом передбачається перевести систему профтехосвіти на місцеве фінансування, що може призвести до її ліквідації, оскільки на місцях немає коштів для підтримки ПТУ.
В результаті жоден народний депутат зі 419, які були зареєстровані в сесійній залі, не проголосував за законопроект у першому читанні.

http://val.ua/

Інклюзивна освіта не повинна залишатися ексклюзивною

KING — Thu, 02 Dec 2010 07:37:21 GMT

Третього грудня відзначається Міжнародний день інвалідів. Для фахівців, які опікуються питаннями повноцінної реалізації прав дітей з особливими потребами, він є приводом для того, аби привернути українську громадськість до інклюзивної освіти. Що вже зроблено для того, аби вона прижилася в загальноосвітніх школах, і що потрібно зробити, щоб діти з певними фізичними, розумовими та психологічними вадами мали змогу одержувати знання нарівні з іншими однолітками і відповідно стартувати у доросле життя та робити успішну кар’єру? Про це - інтерв'ю з директором Всеукраїнського фонду «Крок за кроком», який є виконавцем проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні», Наталією СОФІЙ.

- Про інклюзивну освіту в Україні говорять багато, але що конкретно робиться останнім часом в цьому напрямку?
- Приємно відмітити, що завдячуючи невтомній роботі організацій громадського сектору, увазі, яку дедалі більше приділяє цьому питанню Міністерство освіти і науки України, в нашій країні інклюзивна освіта починає набирати більш вагомих обертів.
Ще донедавна успіх цієї справи залежав переважно від зусиль батьків дітей з особливими освітніми потребами. Саме вони дбали про те, щоб їхня малеча не почувалася обділеною долею, щоб мала перспективи у подальшому житті. Однак громадські організації підштовхнули суттєві зміни освітнього процесу, в Україні розгорнулася реалізація інклюзивної освітньої моделі на практиці – у дошкільних навчальних закладах та загальноосвітніх школах. Педагоги сприйняли ці новації як справжні професіонали, як люди з високою громадянською позицією, і їх варто лише подякувати за це. Бо ж почали працювати з дітьми, що мали особливі потреби, часто всупереч усьому – і браку спеціальної підготовки, і нерозумінню з боку деяких батьків, і відсутності механізмів фінансування інклюзивних шкіл тощо.
Тепер можна впевнено сказати, що перший крок зроблено вдало – напрацьований практичний досвід, є перші дослідження, які засвідчують, що інклюзивна освіта має переваги для всіх учасників навчального процесу. Саме тому зараз так важливо закріпити цей досвід і внести відповідні зміни до законодавства, поширити моделі інклюзивної освіти, які базуються на міжнародному досвіді і водночас враховують контекст України. Власне, зараз уже відбуваються відповідні перетворення.
Як я вже зазначала, ряд із них здійснено за сприяння Міністерства освіти і науки. Зокрема, вперше у тексті Закону про загальну середню освіту закріплено термін «класи з інклюзивним навчанням». Досі в нашому законодавстві такого терміну не вживали, і тому негласно діяло правило - немає терміну, тобто, законодавчого підкріплення, отже, нема про що і говорити.
Інша новація – вже розроблено Концепцію про інклюзивну освіту. Її розміщено на сайті Міністерства освіти і науки. Відтак, вона є відкритою до обговорення громадськістю. Розробляється Порядок організації інклюзивного навчання в умовах загальноосвітнього закладу, започатковано процес моніторингу якості інклюзивної освіти.
Можливо, вперше такі зміни здійснюються у тісній співпраці з громадськими організаціями, які мають відповідний досвід і напрацювання. Такий підхід гарантуватиме, що необхідні зміни не хибуватимуть на суто «кабінетне бачення».
Також важливо відзначити і вагому роль міжнародних донорів у цьому питанні. За підтримки Міжнародного фонду «Відродження», Інституту відкритого суспільства та Канадської агенції з міжнародного розвитку (CIDA) нам вдалося познайомитися з міжнародним досвідом впровадження інклюзивної освіти на всіх рівнях, започаткувати пілотні проекти, які дають можливість знаходити відповіді на багато питань.

- Які ресурси задіються для вирішення питань інклюзивної освіти?
- Інклюзивна освіта є комплексним питанням. Відповідно, і ресурси використовуються різні. Кожен з них виконує властиві йому функції і ті завдання, які перед ним поставлені. Зокрема, йдеться про підготовку педагогів, розробку законодавчих актів, які повною мірою враховують зміни, про напрацювання механізмів фінансування інклюзивних шкіл, моделі залучення спеціалістів (педагогів-дефектологів, реабілітологів), про інформаційну та консультаційну підтримку батьків дітей з особливими потребами.
Тому й організації, які спроможні забезпечити належну підтримку (а відповідно і ресурси), є різними. Насамперед, це органи державної влади – Міністерство освіти і науки (відповідальне за освіту дітей з особливими потребами), Міністерство регіонального розвитку і будівництва (забезпечення архітектурної доступності), Міністерство охорони здоров`я, Міністерство соціальної політики та праці тощо.
Нарешті, варто згадати і про вищі навчальні заклади, які готують педагогів. Усі навчальні програми мають враховувати різні нюанси роботи в групах чи класах, де будуть діти з особливими потребами.
Оскільки процес інклюзивної освіти є новим для України, то великою залишається роль неурядових організацій. Вони мають змогу долучати інформаційні ресурси для поширення кращих міжнародних практик, а також фінансові ресурси донорських організацій. І, звичайно ж, не слід забувати про роль батьків як активних і компетентних захисників прав дітей.

- Яку роботу у питаннях інклюзивної освіти виконує ваш проект і як довго він її здійснює?
- У реалізації проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні» беруть участь державні та неурядові організації Канади та України. Проект розпочав свою діяльність 2008 року за підтримки CIDA. З канадської сторони його учасниками є Канадський центр вивчення неповносправності та Університет імені Гранта макЮена, а з української – Всеукраїнський фонд «Крок за кроком», Інститут спеціальної педагогіки АПН України та Національна Асамблея інвалідів України.
Основні компоненти проекту – «Соціальна політика», «Освіта» та «Громадянське суспільство». Компонент «Соціальна політика» передбачає здійснення аналізу чинного законодавства, розробку рекомендацій та розвиток спроможностей щодо формування освітньої політики. Компонент «Освіта» спрямований на розвиток інклюзивної моделі освіти на базі загальноосвітніх шкіл у Львові та Сімферополі з подальшим її поширенням на інші області України, також впровадження курсів з інклюзивної освіти на базі обласних Інститутів післядипломної педагогічної освіти. Компонент «Громадянське суспільство» зорієнтований на розвиток спроможностей неурядових організацій щодо підтримки та активного просування інклюзивної моделі освіти на місцевому, національному та міжнародному рівнях.

- Успішність будь-якої роботи зростає, якщо вона підкріплюється законодавчою базою. На ваш погляд, чи достатнє законодавче забезпечення має інклюзивна освіта в Україні і які законодавчі ініціативи у цій царині демонструє ваш проект та його партнери?
- Українське законодавство де-юре проголошує «рівний доступ до якісної освіти для усіх дітей», а де-факто підтримує дві паралельні системи – систему загальної середньої освіти та систему спеціальної освіти. Зрозуміло, що навчання для дітей з особливими потребами розглядається в системі спеціальної освіти. Такий підхід базується на медичній моделі розуміння особливих потреб, яка спрямована на корекцію, лікування, пристосування дитини до життя у суспільстві. Поняття інклюзивна освіта базується на сучасній соціальній моделі, що передбачає зміни в оточенні дитини, які б сприяли її активній участі в усіх процесах, у тому числі - й у навчальному.
У грудні 2009 року Україна ратифікувала Конвенцію про права людей з інвалідністю. У ній однією з вимог є забезпечення «розумного пристосування», тобто забезпечення змін у всіх сферах життя, які б надавали можливість людям з інвалідністю, в тому числі й дітям з особливими потребами, брати активну участь у суспільній діяльності та отримувати послуги на рівні з іншими. Звичайно, що це також стосується системи освіти. Йдеться не лише про питання архітектурної доступності шкіл, а й про зміни у навчальних програмах, методах навчання, формах оцінювання, які б відповідали особливостям розвитку дітей. Конвенція обумовлює, що недотримання вимоги про надання особі «розумного пристосування» прирівнюється до дискримінації на основі інвалідності.
Разом з поняттям «розумне пристосування» міжнародна спільнота активно просуває поняття «універсального дизайну» як основоположного принципу при розробці будь-яких законів, програм тощо. Іншими словами, все, що створюється в державі, – закони, програми, будівлі – має враховувати потреби людей і дітей з особливостями психофізичного розвитку.
Знання міжнародного законодавства тепер стає важливим чинником. Активізується робота з аналізу чинного українського законодавства та забезпечення необхідних змін. І саме тут непересічного значення набуває внесок канадсько-українського проекту, а також підтримка інших міжнародних організацій.

- З деяких пір у регіонах почали з’являтися інклюзивні ресурсні центри. Чим конкретно вони займаються, які послуги надають, які функції виконують?
- Створення інклюзивних ресурсних центрів – це приклад пошуку таких моделей надання послуг дітям з особливими потребами та їхнім батькам, які враховують українські реалії. Відомо, що в нашій країні діє добре розвинена мережа психолого-медико-педагогічних консультацій (ПМПК), тут працюють досвідчені і високопрофесійні спеціалісти – психологи, дефектологи, інші спеціальні педагоги. Одне з головних завдань ПМПК – надавати інформаційну і консультативну допомогу батькам дітей з особливими потребами, здійснювати обстеження цих дітей тощо. В рамках проекту постало питання ефективного використання потенціалу ПМПК для забезпечення особливих потреб дітей у навчальному процесі в умовах загальноосвітнього закладу. Було вирішено, що на базі ПМПК створюватимуться інклюзивні ресурсні центри. Окрім виконання своїх основних функцій вони надаватимуть й інформацію про існуючі послуги для дітей з особливими потребами та їхніх батьків, а також консультації з тих чи інших питань або посилатимуться на організації, в яких можна отримати такі консультації. Також ми плануємо випробувати моделі надання допомоги спеціалістами в умовах загальноосвітнього закладу – як дітям, так і тим педагогам, котрі працюють в інклюзивному класі. Йдеться про своєрідну інтеграцію спеціальних педагогів до роботи в умовах інклюзивного класу та школи.
Ефективне використання існуючих ресурсів, у тому числі спеціальних закладів освіти та спеціальних педагогів, не є новацією для країн, в яких розвивається інклюзивна модель освіти. Проте практика спільного викладання (спільного викладання педагога та дефектолога в інклюзивному класі, в якому кількість дітей з особливими потребами перевищує 10%) є досить новою навіть у міжнародній практиці. Але вона вже засвідчила свою ефективність та переваги.

- Якщо українська влада вже продемонструвала свою готовність вирішувати питання інклюзивної освіти, то як до неї ставиться широка українська громадськість і що, на ваш погляд, треба зробити, аби вона теж підтримала ваші зусилля?
- У цілому ставлення людей до дітей з особливими потребами є позитивним. Але воно все ще несе в собі елемент співчуття до малечі і юнаків та їхніх батьків, елемент меншовартості таких дітей. Ми досі не звикли думати, що створення умов для отримання якісної освіти за місцем проживання (тобто, в умовах сімейного виховання) – це наш обов`язок і безумовне право кожної дитини, що таке навчання має переваги для УСІХ дітей і для самих педагогів.
Інформування і роз`яснення – ось найважливіше, що потрібно усім нам. Ми все ще стикаємося із ситуаціями, коли інклюзивну освіту гордо проголошують «ексклюзивною», маючи, можливо на увазі її особливість. Інклюзію часто не відрізняють від інтеграції, хоча вони характеризують два різних підходи або моделі розуміння інвалідності – соціальну та медичну. Тому при вирішенні цих завдань ми бачимо велику роль представників ЗМІ і готові співпрацювати для формування компетентного розуміння інклюзивної освіти та й інклюзивного суспільства в цілому.

Сергій ГЕРАСИМЕНКО,
Національний прес-клуб «Українська перспектива»

Думки експертів
Лариса БАЙДА, начальник відділу нормативно-правового та юридичного забезпечення Всеукраїнського громадського соціально-політичного об’єднання «Національна Асамблея інвалідів України», координатор компоненту «Соціальна політика» українсько-канадського проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні»:
- На думку громадських організацій, державна політика в сфері освіти сьогодні повинна формуватися з урахуванням освітніх потреб людей з інвалідністю, сприяти розвитку освітніх систем і, разом з тим, стати складовою частиною нової соціальної та економічної політики. А це, в свою чергу, вимагає формування нової філософії державної політики щодо осіб з інвалідністю, проведення кардинальних реформ в існуючій системі освіти, які б гарантували рівність можливостей для всіх дітей та молодих людей на доступ до дошкільної, шкільної, професійної та вищої освіти.
Хочу навести такий приклад. Є наказ Міністерства освіти і науки України про те, що до 1 вересня 2010 року всі інклюзивні школи мають стати архітектурно доступними. Як я розумію, цей наказ має бути виконаний. Але, за даними цього ж таки міністерства, тільки 11% від загальної кількості навчальних закладів, а сюди входять дитячі садочки, школи, гімназії, ліцеї, інститути тощо, є повністю доступними для людей з інвалідністю, 39,2% обладнані пандусами, з яких 23,1% відповідає вимогам державних будівельних норм.
Як можна сформувати нову освітню філософію, яка б базувалася на інклюзивному підході, якщо діючі закони, накази не виконуються, а, головне, ніхто не несе відповідальності за це. І, як результат, гарні починання, можуть залишитися тільки на папері. Це стосується і питань впровадження інклюзивної освіти в Україні.
Забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю стало особливо актуальним після ратифікації нашою державою 16 грудня 2009 року Конвенції ООН про права інвалідів. Підхід до освіти, що пропагується Конвенцією ґрунтується на переконливих доказах того, що інклюзивна освіта не лише забезпечує найкраще середовище для навчання, включаючи осіб з розумовою відсталістю, а й допомагає усунути бар’єри та зруйнувати стереотипи. Впровадження її принципів вимагає перенесення міжнародних зобов’язань у національні програми для втілення змін, що, згідно зі статтею 4 Конвенції, не обмежуються тільки прийняттям відповідного законодавства, але також включає адміністративні заходи, розвиток стратегій і планів, підвищення поінформованості.
Як показав аналіз, здійснений експертами в рамках українсько-канадського проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні», існуюча законодавча та нормативна база України в сфері освіти осіб з інвалідністю не відповідає повною мірою стандартам Конвенції ООН про права інвалідів. Вона свідчить про необхідність розробки нових нормативно-правових актів, внесення змін до вже діючих, які б законодавчо закріпили інноваційні тенденції в освіті, в тому числі, і в впровадженні інклюзивного навчання.

Ярослав ГРИБАЛЬСЬКИЙ, голова Львівського обласного відділення Українського фонду «Реабілітація інвалідів», координатор українсько-канадського проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні» у Львівському регіоні:
- 29 липня 2009 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 784 «Про затвердження плану заходів щодо створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення на 2009-2015 роки «Безбар’єрна Україна», в якій наголошується на необхідності поширювати, доносити інформацію про фізичну доступність до школярів та студентів вищих навчальних закладах, які з часом самі будуть розбудовувати доступність у всіх сферах нашого повсякденного життя.
У рамках українсько-канадського проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні» ми розробляємо навчальний курс «Доступність та універсальний дизайн», який розраховано на студентів різних вищих навчальний закладів країни та зміст якого сприятиме саме поширенню важливої інформації про безбар’єрність в широкому розумінні. Над розробкою курсу працюють люди з інвалідністю, дотримуючись гасла «Не робіть для нас без нас». І пілотуватимуть його викладачі у парі з людьми з інвалідністю, що надасть студентам додаткової можливості поглянути на питання інвалідності з точки зору життєвої практики. Основою для курсу є матеріали, отримані від Канадського центру вивчення неповносправності. Ми плануємо, що цей курс викладатимуть для майбутніх архітекторів, будівельників, транспортників тощо.
Нехай мудрі люди візьмуть наш досвід і вкладуть його в ті документи, які будуть основою для написання законів, розпоряджень, навчальних програм та інших документів.

Студенти-географи з Тернополя пройшли практику в НПП «Синевир»

KING — Tue, 06 Jul 2010 12:41:39 GMT

Територія НПП «Синевир» - сприятливе місце для проходження студентами природничих спеціальностей польової практики. Сюди щорічно приїжджає молодь з різних вузів України закріплювати і поглиблювати свої знання.
2010 рік також не став винятком: недавно парк відвідали студенти географічного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
Молодь вітав заступник директора НПП «Синевир» з науково-дослідної роботи Юрій Тюх, а також співробітники відділів еколого-освітньої роботи та рекреації. Вони розповіли гостям про діяльність національного парку, торкнулися проблемних питань і шляхів їх вирішення. Юрій Тюх наголосив на важливості збереження, охорони і раціонального використання різних видів рослинного і тваринного світу, адже не випадково 2010 рік ООН оголошено Міжнародним роком біологічного різноманіття.
За час польової практики студенти з Тернополя відвідали візит-центр НПП «Синевир», історико-краєзнавчий музей, озеро Синевир, ряд природних урочищ.

www.mukachevo.net

Львівщина зайняла перше місце в Україні за результатами ЗНО

KING — Tue, 06 Jul 2010 12:37:56 GMT

За рейтингами зовнішнього незалежного оцінювання Львівщина зайняла перше місце в Україні. Участь у ЗНО взяли 23315 мешканців області. Найвищий результат - 600 балів з біології, математики, української мови та літератури – здобула учениця НВК "Школа-гімназія "Сихівська" Світлана Паращак (окрім неї такий результат показали ще двоє учнів з Києва та Донецька).
За результатами опрацювання робіт встановлено, що у Львівській області по 400 балів здобули 12 учасників (максимальна кількість балів з двох предметів), 105 абітурієнтів отримали максимальний бал - 200.
Слід відзначити широку географію учасників з високими результатами: 10 осіб – випускники сільських шкіл Жидачівського, Жовківського, Мостиського, Пустомитівського, Яворівського районів.
Учні, які найкраще склали ЗНО будуть нагороджені подяками голови Львівської облдержадміністрації.

http://zaxid.net

Випускні тести розділять за рівнями складності

KING — Tue, 06 Jul 2010 12:37:13 GMT

Випускні тести розділять за рівнями складності. Перш за все, це стосується української та іноземної мови. Про це заявив директор Український центр оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук. За його словами, тестування для абітурієнтів слід проводити за різною складностю. Зокрема - для тих, у кого іноземна або українська мови будуть профільними предметами, і, для тих, у кого ці предмети будуть непрофільними.
Директор центру вважає, що диференціація тестів полегшить підготовку до тестування, а самі абітурієнти зможуть набрати вищі бали. Серед тестів, які слід розділити за складністю, окрім мов, називають ще математику і географію.
Про інші предмети наразі мова не йде, оскільки їх здає не так багато абітурієнтів.
Ігор Лікарчук повідомив, Українськиий центр звернеться з відповідною ініціативою до Міністерства освіти і науки.
Нагадаємо, цього року зовнішнє незалежне оцінювання проходило з 2 по 23 червня. Для проходження тестування було зреєстровано понад 400 тисяч випускників.

Світлана Колесникова, інформ. служба ТРК «Вежа»
http://vezha.org

Парламент скасував 12-річку

KING — Tue, 06 Jul 2010 12:35:15 GMT

Віднині навчання у загальній середній школі триватиме не 12, а 11 років. За таке рішення проголосували 248 депутатів Верховної Ради. 11-річну школу підтримали 169 депутатів Партії регіонів, БЮТ - 22, НУНС - 8, Компартія - 27, Блок Литвина - 19, позафракційні - 3.
Парламент скасував 12-річку
Окрім скасування 12-річної системи загальної освіти, Верховна Рада запровадила обов'язкову дошкільну освіту для дітей старшого дошкільного віку. Тобто, з 5 років діти повинні відвідувати дитсадочок.
"Батьків та дітей я прошу заспокоїтись. З 1 вересня ми будемо продовжувати вчитися 11 років. Я сподіваюся, що президент підпише цей закон", - резюмував Адам Мартинюк.

www.mukachevo.net

Інклюзивна освіта в Україні вже довела свою спроможність

KING — Wed, 09 Jun 2010 09:37:02 GMT

1 червня – День захисту дітей. Його відзначають по всій країні. Але мало хто замислюється про те, від чого саме слід захищати наших дітей і які права вони мають. У дійсності їх не так уже й багато. Одне з них стосується освіти. Як воно реалізується на практиці? Про це – інтерв’ю з координатором проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні» Юлією НАЙДОЮ.

- Багато років тому, - розпочала розмову Юлія Найда, - ми проводили дослідження стосовно того, наскільки наша громадськість сприймає людей з особливими потребами. І більшість стверджувала – так, це дуже позитивно, коли дитина з особливими потребами піде навчатися до звичайного садочка, школи або до вищого навчального закладу. Так, це дуже позитивно, коли ми проводимо заходи інклюзивного характеру і ми за те, щоб сьогодні суспільство відкрило двері для людей з інвалідністю. А коли ми поставили запитання педагогам, чи готові вони до того, що завтра до їх групи або класу прийде навчатись така дитина, то кількість ствердних відповідей дуже і дуже меншала. Але за останні десять років наше суспільство змінилося. Сьогодні ми не лише говоримо – «так, ми згідні». Ми сьогодні робимо конкретні справи, ми маємо більшу свідомість, ми говоримо – «так, я знаю, я вмію, я зможу!»
Освіта – це те, навколо чого розгортається проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні». Діяльність проекту спрямовується на розробку та розбудову освітньої моделі, яка забезпечить спільне навчання дітей, якими б різними вони не були. Зрозуміло, що сама освіта не подолає всіх бар’єрів на цьому шляху. Тому проектом передбачена тісна співпраця освітньої системи з громадянським суспільством. Для цього ми працюємо з громадськими організаціями, політичними діячами, державними службовцями, пересічними громадянами, з сусідами тієї дитинки, яка залучається до загальноосвітньої школи. Ми формуємо свідомість громади.
У ці першочервневі дні будуть багато говорити про дітей та їх права. Наш проект наближує реалізацію права дитини з особливими потребами/інвалідністю навчатись разом зі своїми однолітками за місцем проживання, отримуючи при цьому всю необхідну спеціальну підтримку.
Наразі таку можливість в нашій країні мають не всі діти. Більшість дітей з особливими потребами/інвалідністю навчаються в спеціальних закладах освіти, садках або школах. У них працюють висококваліфіковані спеціалісти – педагоги, вихователі, медики та інші. Слід визнати – згадана система надає освітні послуги високої якості. Але… Спеціальна система (і в цьому полягає її недолік) у більшості випадків відриває дітей від родин.
Найчастіше діти з особливими потребами позбавляються батьківської уваги на тиждень – додому вони приїздять лише на вихідні. Але трапляються такі випадки, що в сім’ї вони повертаються лише на час канікул.
Разом із тим, різними дослідженнями, які проводяться в Європі, Америці та в Україні, вже доведено, що чим менше дитина перебуває в оточенні близьких їй людей, тим гірше у неї формуються навички спілкування та проживання у співтоваристві. Згодом їй буває складно вибудовувати своє сімейне життя, виховувати власних дітей. Будучи вже дорослим, вона змушена пізнавати ази самостійного життя.
Саме тому робота нашого проекту спрямована на те, аби діти з особливими потребами навчалися за місцем проживання. Інклюзивна освіта на повну міру вирішує цю проблему. І не лише цю.

- Що ви маєте на увазі?
- Повернуся до вже згаданих мною досліджень. Вони показують, що чим більш освіченим є суспільство, тим кращих економічних результатів воно домагається і, як наслідок – краще живе.
Раніше (це стосується не лише України, але й інших країн) вважалося, що люди з особливими потребами/інвалідністю можуть працювати лише в певних сферах. Там, де не треба виконувати складних операцій. Тому отримати престижну роботу і особливо ту, яка передбачає високий професіоналізм, їм було вкрай складно.
Часи змінюються, а з ними змінюється й ставлення до людей з особливими потребами/інвалідністю. Зараз укорінюється думка, що вони можуть скласти гідну конкуренцію кому завгодно. І ця думка, зауважу, не безпідставна. Наприклад, інвалідність не завадила багатьом нашим співвітчизникам стати відомими вченими, політиками, суспільними діячами, бізнесменами.
Я це веду до того, що якісна освіта, оскільки йдеться про неї, дозволяє людям з особливими потребами/інвалідністю утвердитися в цьому житті. Отримавши її, вони матимуть змогу потурбуватися про себе, а в разі необхідності – допомогти оточуючим. І тоді зменшиться гострота соціальної підтримки, а відповідно, зменшиться й соціальне навантаження на державу.
Слід розуміти, що якісна освіта для всіх, в тому числі й для дітей з особливими потребами, починається від порогу рідного дому, з перебування у сусідньому дитячому садку, з навчання у загальноосвітній школі. Діти вчаться разом і так само разом набувають досвіду спілкування, спільного проживання, підтримки у суспільстві. Рівні права, можливості та задоволення різних потреб лежать в основі інклюзії.

- Чи багато дітей в Україні потребують особливої уваги до себе? І побіжно – які діти потрапляють до цієї категорії?
- Згідно із статистикою, яку можна зустріти в пресі, в Україні нараховується 150-170 тис. дітей з особливими потребами. Погодьтеся, що це чимало. Особливо, якщо врахувати, що йдеться про дітей, вік яких не перевищує вісімнадцяти років.
Зрозуміло, що якщо взяти до уваги й доросле населення країни, то ця статистика стає значно більшою. Звідси й гострота питання, яке ми обговорюємо. Одразу стає ясно, що воно має загальнодержавне значення і стосується дуже багатьох доль.
У світовій практиці виділяються наступні категорії, які можуть визначати особливі потреби чи інвалідність людей: інтелектуальні, сенсорні, опорно-рухові, поведінкові. Інклюзивна освіта завжди передбачала – проблема полягає не в особливих потребах чи інвалідності людини, а в неспроможності суспільства реагувати на ці потреби, робити необхідні зміни для співгромадян.
У нашому проекті до інклюзивного процесу залучені близько 80 дітей. Педагоги, адміністратори, батьки, представники громадських організацій прагнуть щонайліпше організувати освітній процес та спеціальну допомогу для цих дітей на місцях.

- Ваші приклади є переконливими. Але чи багато робиться для просування в Україні інклюзивної освіти державними та місцевими органами влади?
- На сьогоднішній день ухвалено ряд важливих нормативних актів, які сприяють розвиткові інклюзії. Зокрема, це – постанова Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р., наказ Міністерства освіти та науки України від 21 грудня 2009 р. У перерахованих документах йдеться про те, що інклюзивна освіта повинна розвиватися в усіх без винятку українських регіонах.
Сьогодні місцеві програми інклюзії розвиваються, але потребують підтримки. Питання це нове і дуже важливо його вирішувати з урахуванням певних правил і вже накопиченого світового та українського досвіту. Ось чому проекти, які сьогодні займаються питаннями інклюзії, такі запитані.

- Наскільки реально пристосувати всі загальноосвітні школи до потреб дітей, про яких ми зараз говоримо?
- У більшості високорозвинених країн, де освіті людей з інвалідністю приділяється велика увага, практично всі дошкільні заклади, школи, коледжі та вищі навчальні заклади є адаптованими. Це означає, що якщо будинок проектується, то до проекту закладають всі необхідні пристрої, зручні для всіх. Тобто, робиться відповідна адаптація. Якщо школа реконструюється, то це робиться також з урахуванням відповідної адаптації. А інакше й бути не може.
Не лише освітні заклади адаптуються, але й громадський транспорт, дороги, магазини, аптеки… Вся соціальна сфера адаптується, тому що вона має бути доступною. Та ж дверна ручка може стати перепоною для декого з нас. Наприклад, вона високо розташована чи має незручну конструкцію. Ми готові комусь допомогти відкрити двері. Та чи зможемо ми допомогти подібним чином усім без винятку? Звичайно, що ні. Звідси висновок – слід всі ручки робити зручними для всіх і розташовувати їх на рівні, який так само буде зручним для всіх. Це і є той самий інклюзивний підхід, якого ми прагнемо і за який агітуємо.
Україна також має прагнути того, щоб максимально прилаштувати всі навчальні заклади до різних потреб. Це зовсім не означає, що вже завтра слід приступати до реконструкції всіх навчальних закладів. Всі ми чудово розуміємо, що така масштабна робота потребує великих капіталовкладень. Як, зрештою, і багато часу. Але її можна виконувати поступово і в рамках різних програм та проектів. Це те, за чим ми зараз спостерігаємо.
Приміром, у рамках проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні» дві загальноосвітні школи розробили і за підтримки місцевої влади реалізують плани трансформації. Одна з них знаходиться в Сімферополі (навчально-виховний комплекс «Школа-ліцей № 3»), а друга – у Львові (загальноосвітня школа № 95). Обидві з часом стануть інклюзивними.

- Як давно у цьому напрямку працює ваш проект?
- З 2008-го року. Поки що до проекту залучено два регіони – Львів та Львівську область, Автономну республіку Крим та Сімферополь. Але ми маємо наміри розширювати свою діяльність. Незабаром плануємо ділитися своїми напрацюваннями з іншими регіонами та містами.
Проект займається не лише трансформацією шкіл, ми також розробляємо навчальні програми для підготовки та перепідготовки майбутніх учителів, проводимо семінари, тренінги, конференції, практичні заняття. Також сприяємо зміні чинного законодавства, вдосконаленню існуючих документів. Найближчим часом за активної підтримки проекту буде розроблено положення «Про інклюзивну освіту». Вирішення таких завдань стає можливим завдяки тісній співпраці проекту з Міністерством освіти та науки України, Міністерством праці та соціальної політики України, місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

- Попереду літо. Чим ви займатиметесь цієї пори року?
- Цього літа нам не доведеться відпочивати. Маємо великі плани. Достатньо сказати, що ми організовуємо літню школу для вчителів, батьків, представників громадських організацій та місцевого самоврядування. Попервах два тижні попрацюємо у Львівській області, а потому стільки ж – у Криму. Спільно поміркуємо, як працюватимемо в найближчі два роки, скоординуємо свою діяльність на цей час.
- Як ви вважаєте, чи довела інклюзивна освіта в нашій країні свою спроможність?
- Безумовно. Тому що багато українських шкіл вже приймають дітей з особливими потребами. І цілком нормально працюють у напрямку інклюзії. Наш проект активізує цей процес і максимально допомагає цим школам.

Максим НАЗАРЕНКО,
Національний прес-клуб «Українська перспектива»

Думки експертів про інклюзивну освіту

МакФірсон ДАРСІ,
голова керівного комітету проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні»:
- Я народився наприкінці 1975 року. Мені встановили діагноз церебрального паралічу і з часом перед моїми батьками постало питання – яку освіту я зможу отримати. Існували спеціалізовані школи і мене могли направити туди на навчання. Але мої батьки вважали, що я здатен отримати освіту разом зі своїми здоровими однолітками. Лікарі і вчителі не погоджувалися з ними, та батьки наполягли на своєму, переконали всіх, що я можу навчатися у звичайній школі. І не помилилися: тридцять років потому я став професором права і президентом неурядової організації.
Освіта, яку я одержав, значно розширила мої професійні можливості. До мене ставилися не з огляду на особливий стан здоров’я, а з урахуванням мого таланту, розуму і моєї здатності взаємодіяти з іншими людьми, що, звісно, сприяє досягненню визначених цілей.
Як голова канадського Центру вивчення неповносправності я бачу зміни, які відбуваються в Канаді і в інших місцях. Цьому сприяє робота неурядових організацій. Тому я глибоко переконаний, що і в Україні, де розгортає свою діяльність громадський сектор, ці позитивні зміни вже невдовзі стануть відчутними.

Ольга КРАСЮКОВА-ЕННС,
директор проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні»:
    - Ми, батьки, хочемо, щоб наші діти, які прийшли у цей світ не такими, як інші, були щасливими, щоб вони отримали хорошу освіту, щоб у них були друзі та щоб вони були успішними у житті. Але окрім такої мрії ми маємо ще й обов’язки. І, насамперед, ми відповідальні за благополуччя наших дітей. Як батьки, як сусіди, як суспільство, як система ми зобов’язані створити для них такі умови, щоб вони, як і решта їхніх однолітків, жили повноцінним життям, залишалися в родинах.
    Ми часто намагаємося прилаштувати наших дітей до вже існуючої системи. Але при цьому забуваємо говорити про готовність школи, педагогів, чинного законодавства врахувати ці потреби, пристосуватися до них. А починати треба саме з цього. І завжди пам’ятати, що інклюзія – це процес. Процес тривалий за часом і непростий в реалізації. Він змушує інакше дивитися на нашу дійсність з тим, аби її вдосконалити.

Галина КЛІМЕНКО,
голова батьківської організації «Аутизм-2006»:
    - Я мама дорослої дитини з аутизмом і свою діяльність у проекті пов’язую з допомогою таким же батькам, як і я, та їхнім дітям.
    Практично всі батьківські організації Криму беруть активну участь у роботі проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні». Об’єднуються батьки, діти яких мають дитячий церебральний параліч, синдром Дауна, аутизм та інші особливі потреби. Ми виросли в іншій системі. Вважалося, що наше суспільство – це суспільство здорових будівників світлого майбутнього. І в ньому не було місця для інших людей, таких, як наші діти. Та ніхто в цьому житті ні від чого не застрахований. Ми всі мріємо, що наші діти будуть здоровими та щасливими. Але інколи складається таким чином, що в цей світ приходять люди, які відрізняються від інших. Всі батьки близько приймають проблеми дітей, особливо батьки дітей з особливими потребами/інвалідністю. Тому з усією душею прийняли цей проект, прийшли до нього працювати вже хоча б для того, щоб подолати існуючі бар’єри в свідомості нашого суспільства.
    В Україні склалася така традиція, що всі системні зміни відбуваються завдяки таким проектам. Вони пропонують новий світогляд, нові підходи до вирішення складних та болісних питань. У рамках чинного проекту ми прагнемо того, щоб ставлення до інвалідності, до особливих потреб в Україні змінилося.

Людмила ВИШНЯК,
директор навчально-виховного комплексу «Школа-ліцей» № 3, м. Сімферополь:
    - У проекті беруть участь дві загальноосвітні школи – львівська 95-та та наш навчально-виховний комплекс «Школа-ліцей № 3 імені Макаренка» із Сімферополя. Наш заклад - одна з найбільших шкіл на півдні України: у нас навчається 1970 дітей. Ми почали з того, що обстежили їх. І виявилося, що 58 дітей є дітьми, які потребують спеціальних змін для розвитку та навчання. Є і діти із статусом інвалідів – 19 чоловік. А є й такі, які мають від одного до тринадцяти захворювань.
    Ми подивилися – а чи готові працювати за інших, нових умов? Ні, не готові. А чи готові наші батьки сприймати нові підходи? Не готові. І ми почали з того, що підготували значний за обсягом проект трансформації нашої школи в інклюзивний навчальний заклад. Складність полягала в тому, що всі проблеми нам довелося вирішувати одночасно.
    Інклюзивна школа – це безбар?єрна школа. Обладнана відповідно до потреб дітей з особливими потребами пандусами, ліфтами, із зміненою архітектурою внутрішніх приміщень, починаючи із дверей та туалетних кімнат. Якщо в класі дві-три дитини мають проблеми зору, то це інша фарба для стін. Якщо є діти, які мають проблеми слуху, це інша оббивка кімнати. Якщо у дитини корсет і вона ходить до школи (а у нас є діти, які мають найважчу форму сколіозу), це інші меблі. Сьогоднішній архітектурний стан школи унеможливлює доступ до неї дітей на візках.
    Одночасно необхідно навчати вчителів. Чи всі вони сприйняли нову ідею? Ні, не всі. Якщо попервах я виступала на педрадах і мене не бачили та не чули, то сьогодні питаннями впровадження інклюзивних підходів переймається майже весь колектив, в тому числі й технічні працівники. У нас більшає і більшає прихильників.
    Інклюзія – це територія добра. Інклюзивна школа – це територія захищеності дитини. Я переконана, що за інклюзивною освітою майбутнє. Більшість шкіл стануть такими. Діти будуть орієнтуватись один на одного, отримуючи уроки моральності, добра та мужності.

Ярослав ГРИБАЛЬСЬКИЙ,
голова Львівського обласного відділення Українського фонду «Реабілітація інвалідів», координатор проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні» у Львівському регіоні:
- Хоча про програму «Безбар'єрна Україна» знає кожен, але від цього наша країна не стала безбар'єрною. Ми б не хотіли, щоб виконання відповідного наказу Міністерства освіти та науки знову звелося до металевих конструкцій на сходах шкіл чи до інших примітивних речей. Тому звертаюся до директорів шкіл, до вчителів, до завгоспів, які хочуть або мають необхідність прийняти на навчання дітей з особливими потребами, - настає період літніх канікул і, відповідно, - ремонтних робіт. Заглядайте в чинні нормативні документи, прораховуйте, що потрібно зробити, і тоді з усім буде легше впоратися.
    Мене часто дратує, коли говорять – немає грошей. А коли питаєш, скільки вам потрібно коштів для того, аби щось зробити, відповідають – скільки дасте. А краще - дайте багато грошей. Це не можна вважати нормальним підходом. Ми маємо точно знати, що хочемо зробити, і мати відповідний кошторис. До таких речей ми повинні підходити максимально прагматично, а до дітей – з душею. Я не скажу, що одразу після згаданих змін у наших підходах Україна перетвориться на безбар'єрну, але впевнений, що тих бар'єрів значно поменшає.