Український портал "Освіта"

"Першодрукар" Іван Федоров підписувався інакше, аніж викарбувано на пам'ятнику

Федоров -  не прізвище...

На пам'ятнику видавцю першої в Україні точно датованої книги "Апостол", яка побачила світ у Львові 1574 року, його величають Федоровим, попри те, що він назвався в її друкарській марці Федоровичем. Так записали його в епітафії йому й сучасники друкаря.

Та позаяк московити, як і їхні нащадки-росіяни, своїх прізвищ іншими мовами не перекладали, то Федорович навряд чи був їхнім земляком. Тим паче, що дослідник Ярослав Ісаєвич встановив: "друкар іменував себе Іваном Федоровичем" і "з цього видно, що Федоров - не родове прізвище, тож не варто писати "І. Федоров" або просто "Федоров", що справляє враження, начебто Федоров - прізвище в сучасному розумінні слова".

Ісаєвич навів у книзі "Першодрукар Івана Федоров і виникнення друкарства на Україні" приклади того, як поза межами Московії "москвитинами" називали й тих, хто лише бував у ній. Та й "ляхами", запевняв дослідник, в Україні називали тих, хто поляком не був, а лише тимчасово жив у Польщі. Тому те, що українці прозвали друкаря "москвитином", не є, на думку Ісаєвича, аргументом про московське походження Федоровича.

... "москвитин" -
не національність

Стосовно ж слова "москвитин" в епітафії йому, позаяк його викарбували після слова "друкар", а не після слова "Федорович", то вказує воно, радше, не на походження, а на місто, де він був друкарем. Адже його колег за фахом Самуїла, Ашера та Ельякіна, які підписалися під книгами, виданими 1533 року в Кракові "галицькими євреями", а також, відповідно, "Галичем", "Геліцем" і "Геліцером", укра­їнцями не проголошували.

Та й серед випускників Кра­ківського університету 1532 року згадується "Joannes Theodorus Moscus canonicus Crasnostaviensis" - "Іван Фе­дір москвитин, канонік красноставський". Позаяк у каноніки висвячують католиків, то цієї честі навряд чи удостоївся б православний москвитин, котрих вважали "схизматиками". Відтак слово "Mos­cus" у тому реєстрі теж не вказує на національність.

А 1529 року в реєстрі вступників до Краківського університету був записаний також "Joannes Theodori de Phyet­kowycze dioc. Cracoviensis" - "Іван, син Федора з Петковиць Краківської єпархії", села на Пряшівщині, яка тепер входить до складу Словаччини. Це дало досліднику Олександ­рові Оросу привід вважати, що Федорович народився там.

Другі в Європі

Та чи був він нашим першодрукарем? Адже друкарня була у Львові ще в 1460-му - вже через десять років після того, як книгодрукування вперше запровадив у Європі німець Гутенберг, а також за п'ять до того, як йому наслідували в наступній країні - Італії.

Це встановив у 1960-х науковий співробітник львів­ського Центрального державного історичного архіву (а згодом - його директор) Орест Мацюк. Він розшукав у архівах заяву ченців василіянського монастиря св. Онуфрія у Львові від 23 липня 1791 року до фіскальної комісії з проханням посприяти поверненню львівським Ставропігіївським братством друкарні, яку подарував їм у 1460-му львівський міщанин Степан Друпан.

У заяві ченці нагадали, що в 1469-му король Казимир IV підтвердив право монастиря видавати книги, а в 1518-му і 1571 роках їхня друкарня отримувала матеріальну допомогу князів Острозьких. Ці факти зафіксувала "Хроніка монастиря Святого Онуфрія", яку Модест Гриневицький упорядкував в "Історію Онуфріїв­ського монастиря" 1771 року.

Відтак ЗМІ публікували відгуки-доноси про "відступ Мацюка від засад пролетарського інтернаціоналізму". Його "справу" розглядали на політ­бюро ЦК КПУ та в ЦК КПРС. Адже він спростовував міф про те, що росіяни поширювали культуру серед наших предків, а не навпаки.

Грушівське диво

А щодо того, хто видав перші українські книги, "Енциклопедія українознавства" вказує: "Першими українськими друками вважаються "Октоїх" і "Часословець" Швайпольта Фіоля, надруковані 1491 року в Кракові, що були одночасно й першими кириличними друками в світі".

Ісаєвич також запевняв у виданому 1987 року 3-му томі "Української радянської енциклопедії", що "Фіоль Швайпольт (...) був технічним керівником друкарні в Кракові, яка видала перші східнослов'янські книги кириличним шрифтом: "Часослов", "Октоїх" (обидві - у 1491 р.) і дві недатовані "Трі­о­­ді". Основний текст - церковнослов'янський, а в післямовах вжито українську мову".

Та й Іван Огієнко твердив у "Історії українського друкарства": "Через те, що це найперші друковані книжки серед цілого слов'янського сві­ту, честь їх належності нам, українцям, різні вчені не раз намагалися відняти від нас. Але рішає тут мова цих друків: там, де Фіоль не був зв'язаний традиційним церковнослов'янським текстом, мова його видань має дуже багато відзнак живої української мови". А Орос наполягає, що книги Фіоля надрукували в монастирі св. Михаїла Архангела в селі Грушеве Тячівського району Закарпаття.

http://zakarpattya.net.ua