В   Українських   Карпатах  східнослов'янські  поселення існували з давньоруських часів, про що свідчать літописи та і топонімічні дані. Населені пункти містилися у гірських долинах вздовж торгівельних шляхів та поблизу солеварень. У ХV-ХVШ ст. під впливом соціально-економічних та історичних умов проходив інтенсивний процес заселення цього краю. Сільські поселення в Карпатах, як і на тери¬торії всієї України, розвивалися на базі малодвірних селищ.
У XIX - на початку XX ст. село було основним соціально-економічним типом поселення на досліджуваній території. У цей же час в Українських Карпатах масово виникають присіл¬ки, що зумовлено земельною тіснотою та особливостями гос¬подарських занять горян. Вказані типи сільських населених пунктів характерні для багатьох слов'янських народів.

Найкращою перлиною архітектури Сходу вважають прославлений ансамбль Тадж-Махал в індійському місті Акрі. Мусульманська феодальна верхівка, зосереджуючи всю владу в своїх руках, визначала характер споруд у монументальному будівництві. Типовими спорудами того часу стають фортеці, мечеті і палаци та мавзолеї правителів. Особливого розквіту мусульманська архітектура досягла в XVI—XVII ст., коли потомки Тімура створили на території Індії державу Великих Моголів. За правління Акбара (1556-1605) будуються численні резиденції правителя, фортеці та міста, що становили грандіозні ансамблі. Величезні кошти, що опинилися в руках феодалів в результаті грабіжницьких походів і нещадної експлуатації народу, давали можливість проводити широке будівництво. З тогочасних ансамблів особливо вражають своєю грандіозністю Лал-Кіла (Червоний форт), у Делі, фортеця і палац Акбара в Акрі і місто Фатихпур-Сікрі, що було побудовано в 1570 р. і невдовзі покинуте жителями. Так і стоїть це місто, ніби заворожене, «кам'яна казка Індії», як його називають.

У 1996 році минуло 525 років від дня народження одного з найвидатніших представників доби Відродження - Альбрсхта Дюрера. Він залишив глибокий слід у світовому мистецтві, науці, в духовному житті людства взагалі. Діяльність Альбрехта Дюрера для Північної Європи мала таке саме значення, як діяльність Леонардо да Вінчі, Філіппо Брунелескі для Італії.
Альбрехт Дюрер народився 21 травня 1471 року в місті Нюрнберзі - одному з осередків економічного, культурного й наукового життя Німеччини. Це місто уславилося здобутками своїх майстрів у друкарстві, ювелірстві, годинникарстві, виготовленні глобусів і астрономічних інструментів. А ще - мистецтвом своїх будівничих, творців церковної і світської архітектури, фортифікаційних споруд.

1608 року великий коронний гетьман Станіслав Жолкевський заснував фортецю в Полтаві, яка була тоді „пустою слободою" на правому високому березі Ворскли, на межі Дикого Поля. Земляними валами, ровом і частоколом укріпили трикутний у плані мис, щонині зберігся в середмісті й називається Городищем. Він лежить між двома ярами - Мазурівкою і Панянкою. Під час археологічних розкопів тут виявлено рештки поселень скіфської доби (II ст. до н.е.), роменської культури (VIII ст.), великокнязівських часів (Х-ХІІ ст.).

Художник і археолог Федір Солнцев (1801-1892) - ключова постать реставрації київської старовини в середині XIX сторіччя. Проте його можна назвати й одним з апологетів художньої археології.
Приїхавши до Києва в 1843 році для експертизи й реставрації мальовань Успенського собору Києво-Печерської лаври й Софійського собору, Ф.Солнцев і тут віддається своїй улюбленій справі - збирає старожитності, замальовує краєвиди, інтер'єри храмів, іконостаси, побутові сценки (1). Його роботами захоплювався Кар л Брюллов (2).

Що цікавого для історика в особі скромного Королівського городничого, який багато років - і, мабуть, не в "гоголівському" стилі - пильнував градоначалія та благочинія в своєму рідному місці? Чи варто витягати з-під архівного пилу згадку про цього, нібито звичайного урядовця Новгородсіверського намісництва? Мабуть, таки варто. Бо ж недарма свого часу в "Кіевской Старине" було присвячено йому невеличку замітку, яка так і потонула в цьому кладезі всякої української старовини. А те, що ми дуже мало знаємо про його життя, зовсім не значить, що воно було нецікавим.

Україна пройшла довгий і складний шлях свого історичного розвитку. В її самобутній архітектурі, що сягає своїм корінням в дохристиянську добу, багату спадщину Київської Русі (Х — ХIII ст.ст.), барокову культуру (ХVII-ХVIII ст.ст.), період розвитку архітектури «нового часу» та активних пошуків її національних особливостей ніколи не переривався зв’язок часів, — зберігалась історико-культурна спадкоємність багатовікових національних традицій, що знайшла своє відображення в кращих творчих здобутках сучасних українських архітекторів.

Млинарство в Україні має тривалу історію. Здавна зерно мололи на жорнах. Незрівнянно досконалішими й продуктивнішими за цей ручний пристрій були водяні млини та вітряки, що поширились на українських землях за середньовіччя.
На думку науковців, водяні млини з'явилися трохи раніше од вітряків і відомі з часів Київської Русі (1). У XIX сторіччі їх будували на Гуцульщині, Бойківщині, Волині, Закарпатті, менше - на Наддніпрянщині, Чернігівщині, Полтавщині, Поділлі.
Для України характерні два типи водяних млинів - стаціонарні (гребляні) і наплавні. Наплавні млини базувалися лише на великих річках, зокрема Дніпрі, Десні, Сеймі (2). Основою, на яку встановлювали саму конструкцію млина, були човни (баржі). У разі потреби наплавні млини могли переміщуватись річкою.

І. Аграрні правовідносини:
1. Аграрні правовідносини у найзагальніших обрисах – це правова форма реалізації положень правових норм через застосування їх у процесі визначення й функціонування прав та обов’язків суб’єктів. Через систему аграрних правовідносин здійснюється правове регулювання тієї частини відносин, яку законодавець унаслідок їхньої відповідної суспільної ролі визнав за необхідне регулювати правовими нормами аграрного права; а це частина правовідносин, відповідно, є предметом аграрного права. Завдяки цьому аграрні правовідносини характеризуються як вольові, бо в нормах аграрного права відображено законодавця. Вольовими вони є також і тому, що недержавні, по суті, приватні юридичні особи у будь-яких організаційно-правових формах (КСГП, СпС, АТ, ТОВ та ін.) в рамках самоврядування приймають відповідні рішення з питань їхньої статутної діяльності. Вольовими вони є й тому, що селянське (фермерське) господарство в особі його голови також самостійно приймає рішення...

Наука аграрного права — одна из специальных отраслей юридической науки. Ее предметом являются теории, представления и идеи, в которых отражается аграрное право как объективная реальность, сложившаяся на основе объединения взаимосвязанных норм, составляющих комплексную отрасль права. Правовые нормы, составляющие аграрное право, правовая наука изучает как целостную органическую систему, связанную внутренним единым, юридическим содержанием, для которой характерна дифференциация по правовым институтам и иным структурным подразделениям.
Правовая наука изучает также практику применений аграрного законодательства органами государственной власти и органами местного самоуправления, сельскохозяйственными предприятиями и объединениями, органами юстиции, судов и прокуратуры.