В   Українських   Карпатах  східнослов'янські  поселення існували з давньоруських часів, про що свідчать літописи та і топонімічні дані. Населені пункти містилися у гірських долинах вздовж торгівельних шляхів та поблизу солеварень. У ХV-ХVШ ст. під впливом соціально-економічних та історичних умов проходив інтенсивний процес заселення цього краю. Сільські поселення в Карпатах, як і на тери¬торії всієї України, розвивалися на базі малодвірних селищ.
У XIX - на початку XX ст. село було основним соціально-економічним типом поселення на досліджуваній території. У цей же час в Українських Карпатах масово виникають присіл¬ки, що зумовлено земельною тіснотою та особливостями гос¬подарських занять горян. Вказані типи сільських населених пунктів характерні для багатьох слов'янських народів.

Найкращою перлиною архітектури Сходу вважають прославлений ансамбль Тадж-Махал в індійському місті Акрі. Мусульманська феодальна верхівка, зосереджуючи всю владу в своїх руках, визначала характер споруд у монументальному будівництві. Типовими спорудами того часу стають фортеці, мечеті і палаци та мавзолеї правителів. Особливого розквіту мусульманська архітектура досягла в XVI—XVII ст., коли потомки Тімура створили на території Індії державу Великих Моголів. За правління Акбара (1556-1605) будуються численні резиденції правителя, фортеці та міста, що становили грандіозні ансамблі. Величезні кошти, що опинилися в руках феодалів в результаті грабіжницьких походів і нещадної експлуатації народу, давали можливість проводити широке будівництво. З тогочасних ансамблів особливо вражають своєю грандіозністю Лал-Кіла (Червоний форт), у Делі, фортеця і палац Акбара в Акрі і місто Фатихпур-Сікрі, що було побудовано в 1570 р. і невдовзі покинуте жителями. Так і стоїть це місто, ніби заворожене, «кам'яна казка Індії», як його називають.

У 1996 році минуло 525 років від дня народження одного з найвидатніших представників доби Відродження - Альбрсхта Дюрера. Він залишив глибокий слід у світовому мистецтві, науці, в духовному житті людства взагалі. Діяльність Альбрехта Дюрера для Північної Європи мала таке саме значення, як діяльність Леонардо да Вінчі, Філіппо Брунелескі для Італії.
Альбрехт Дюрер народився 21 травня 1471 року в місті Нюрнберзі - одному з осередків економічного, культурного й наукового життя Німеччини. Це місто уславилося здобутками своїх майстрів у друкарстві, ювелірстві, годинникарстві, виготовленні глобусів і астрономічних інструментів. А ще - мистецтвом своїх будівничих, творців церковної і світської архітектури, фортифікаційних споруд.

1608 року великий коронний гетьман Станіслав Жолкевський заснував фортецю в Полтаві, яка була тоді „пустою слободою" на правому високому березі Ворскли, на межі Дикого Поля. Земляними валами, ровом і частоколом укріпили трикутний у плані мис, щонині зберігся в середмісті й називається Городищем. Він лежить між двома ярами - Мазурівкою і Панянкою. Під час археологічних розкопів тут виявлено рештки поселень скіфської доби (II ст. до н.е.), роменської культури (VIII ст.), великокнязівських часів (Х-ХІІ ст.).

Художник і археолог Федір Солнцев (1801-1892) - ключова постать реставрації київської старовини в середині XIX сторіччя. Проте його можна назвати й одним з апологетів художньої археології.
Приїхавши до Києва в 1843 році для експертизи й реставрації мальовань Успенського собору Києво-Печерської лаври й Софійського собору, Ф.Солнцев і тут віддається своїй улюбленій справі - збирає старожитності, замальовує краєвиди, інтер'єри храмів, іконостаси, побутові сценки (1). Його роботами захоплювався Кар л Брюллов (2).

Що цікавого для історика в особі скромного Королівського городничого, який багато років - і, мабуть, не в "гоголівському" стилі - пильнував градоначалія та благочинія в своєму рідному місці? Чи варто витягати з-під архівного пилу згадку про цього, нібито звичайного урядовця Новгородсіверського намісництва? Мабуть, таки варто. Бо ж недарма свого часу в "Кіевской Старине" було присвячено йому невеличку замітку, яка так і потонула в цьому кладезі всякої української старовини. А те, що ми дуже мало знаємо про його життя, зовсім не значить, що воно було нецікавим.

Україна пройшла довгий і складний шлях свого історичного розвитку. В її самобутній архітектурі, що сягає своїм корінням в дохристиянську добу, багату спадщину Київської Русі (Х — ХIII ст.ст.), барокову культуру (ХVII-ХVIII ст.ст.), період розвитку архітектури «нового часу» та активних пошуків її національних особливостей ніколи не переривався зв’язок часів, — зберігалась історико-культурна спадкоємність багатовікових національних традицій, що знайшла своє відображення в кращих творчих здобутках сучасних українських архітекторів.

Млинарство в Україні має тривалу історію. Здавна зерно мололи на жорнах. Незрівнянно досконалішими й продуктивнішими за цей ручний пристрій були водяні млини та вітряки, що поширились на українських землях за середньовіччя.
На думку науковців, водяні млини з'явилися трохи раніше од вітряків і відомі з часів Київської Русі (1). У XIX сторіччі їх будували на Гуцульщині, Бойківщині, Волині, Закарпатті, менше - на Наддніпрянщині, Чернігівщині, Полтавщині, Поділлі.
Для України характерні два типи водяних млинів - стаціонарні (гребляні) і наплавні. Наплавні млини базувалися лише на великих річках, зокрема Дніпрі, Десні, Сеймі (2). Основою, на яку встановлювали саму конструкцію млина, були човни (баржі). У разі потреби наплавні млини могли переміщуватись річкою.

У 1760-х роках у російській архітектурі поширився стиль класицизму. На зміну вигадливим, урочистим пишним формам стилю барокко прийшли спокійні, урівноважені й величні класичні форми, що відповідали потребам містобудування, ідеям громадянськості та національної самосвідомості. У складному й суперечливому явищі, яким є російський класицизм, важливе значення мала його прогресивна течія, найвидатнішим представником якої був великий російський архітектор В. І. Баженов (1738-1799). Всю свою діяльність Баженов присвятив тому, щоб зробити архітектуру «...до честі свого віку, до безсмертної пам'яті майбутніх часів, до окраси столичного міста, до утіхи і задоволення всього народу».

Створена в далекому XI сторіччі Софія Київська в усі часи захоплювала і продовжує захоплювати людей як видатний витвір мистецтва. Ще давньоруський письменник Іларіон сказав про неї: „Церкви дивна й славна всем округниим странам..."
   Навколо Софійського собору височіли патрональні Ірининська та Георгіївська церкви, кам'яні князівські та боярські палаци, дерев'яні житла киян. Важливе містобудівниче значення зберіг храм у наступні часи — і після навали орд степових кочовиків у грізному 1240 році, коли, пограбований, але вцілілий, він був діючим міським собором; і у XVII столітті, коли на його подвір'ї зводилися дерев'яні монастирські будинки; і у XVIII сторіччі, коли навкруг нього виріс ансамбль кам'яних барочних споруд, що прикрашає Київ і у наш час.