|
Каталог файлів
У категорії матеріалів: 75 Показано матеріалів: 51-60 |
Сторінки: « 1 2 ... 4 5 6 7 8 » |
Сортувати по:
Даті ·
Назві ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Завантаженням ·
Переглядам
Золоті ворота в Києві — одна з небагатьох пам'яток оборонного зодчества Київської Русі, що дійшла до нашого часу.
„Город Ярослава" оточували високі земляні вали загальною довжиною 3,5
кілометра. Вони проходили сучасними вулицями центральної, частини Києва
— від Львівської площі (де знаходилися Львівські ворота) вздовж вулиці
Ярославів вал до Золотих воріт, спускалися вулицею Свердлова та
Новопушкінською до площі Жовтневої революції (де стояли Лядські ворота)
і знову піднімалися вгору до площі Калініна. Золоті ворота були
головним в'їздом до Києва.
|
Актуальність даних досліджень можна пояснити наступним чином: з
падінням тоталітарної системи й набуттям Україною державної
незалежності актуалізувалася потреба в створенні об'єктивної, вільної
від ідеологічних спотворень історії України, історії української
культури і, як їх невід'ємної складової, - історії архітектури й
містобудування України. Нова історія архітектури й містобудування вкрай
необхідна у двох аспектах:
- як фундаментальна наукова історія (оскільки всі попередні застаріли не тільки з методологічного, але й з фактологічного боку);
- для використання в навчальному процесі при підготовці архітекторів, мистецтвознавців, урбаністів, дизайнерів. |
1936 рік позначився нечуваними в новітній світовій історії руйнаціями
художньо-історичних пам'яток у Києві. Ця формула є безумовно точна, бо
вже впродовж тривалого часу ніде у світі не нищено (тим більш, свідомо
й не вимушено жодними "надзвичайними" обставинами) першорядних
архітектурних творінь такої віддаленої від нас доби, як XII століття. А
в Києві, в умовах цілковитого миру, без щонайменшого впливу
"нездоланної сили", розпочато знесення таких пам'яток, до того ж у
масових масштабах. Для будинку уряду забракло в Києві іншого
майданчика, як той клапоть землі, де стояли незагиблі в буревіях восьми
століть дорогоцінні свідки далекого руського минулого. І ось, як про це
захоплено повідомляють огудники власної вітчизни, "на стрімчастому
березі Дніпра, на території колишнього Михайлівського монастиря і
Трьохсвятительської церкви, споруджується шестиповерховий будинок
Раднаркому УРСР" (1). |
У 1551 р. мукачівським єпископом став Володислав. У 1613р. єзуїти
заснували колегію в Ужгороді та Пряшеві. Намагаючись утрима¬ти єдність
церков, українське духовенство ще в 1596 р. підписало Берестейську
унію. Вона стала прикладом для вірних і духовенства східного обряду на
Закарпатті, які 24 квітня 1646 р. в церкві Ужгородського … |
Державний архітектурно-історичний
заповідник "Софійський музей" міститься в центрі Києва. На території
заповідника, площа якого становить 5 гектарів, розташований чудової краси
ансамбль пам'яток українського зодчества XI-XVIII століть. Найціннішою спорудою
заповідника є Софійський собор - всесвітньовідома пам'ятка архітектури і
монументального живопису XI століття. Він велично височить у центрі ансамблю. |
Архітектура
спадщина нашої Батьківщини багата і різноманітна. Нестримно спливають століття.
У вогні пожеж і запеклих воєн гинули твори митців і будівничих. На місці старий
виростали нові міста і села. Чим більша від нас епоха, тим менше ми знаємо про
неї, тим важче нам зрозуміти життя і інтереси людей тих часів. Але кожна епоха
залишає свідків, що красномовно розповідають нам про неї. Ці свідки пам’ятки
архітектури, які найміцніше протистоять натискам часу. Архітектура
– галузь людської діяльності, що характеризує рівень розвитку продуктивних сил,
характер виробничих відносин, архітектура може дати уявлення про особливості
культури, художні смаки та естетичні ідеали суспільства. |
Українська архітектура подолала багато
труднощів на шляху свого розвитку. В житті нашої країни було кілька історичних
періодів кожен з яких мав свої особливості, що істотно впливали на творчу
спрямованість архітектури. Характерною рисою в розвитку української архітектури
є широке використання синтезу мистецтв. |
Виклад
послідовного розвитку російського будівництва був би неповний, якщо обмежитися
пам'ятками Великої й Малої Русі. Адже й поза межами сучасної Росії є групи
руського плем'я, мистецтво яких так чи інакше прилягає до форм
загальноросійських. Таким слов'яно-руським плем'ям уже в далекій давнині були
заселені Карпати, і різні гілки його з давніх-давен займали, як займають і
тепер, увесь простір нинішньої східної Галичини, Буковини та Угорської Русі.
Залежно від географічного положення та історичних умов ці племінні групи то
більшою, то меншою мірою зберігали свою самобутність і ті расові особливості,
що споріднюють їх з Великою й Малою Руссю. |
Апогеєм розвитку російського
класицизму було спорудження ансамблю Двірцевої площі, яка за своєю архітектурою
е найкращою в світі. Ансамбль почав створюватись тоді, коли Растреллі збудував
у 1754-1764 рр. Зимовий палац, перед яким мав бути широкий партер. Територія
перед палацом почала забудовуватися з 1779 р., коли архітектор Ю. М. Фельтен
намітив півколо, щоб обмежувати площу напроти палацу. |
Одним
із найцікавіших і найменш вивчених аспектів історії архітектури Русі-України XI
- XII сторіч є тогочасний метод проектування. Як виглядає, цей метод давав
змогу будівничому обійтися без масштабних креслеників. Отже "проект"
був невіддільний од його автора, а всі спеціальні знання лишалися неприступними
для інших, невтаємничених учасників будівництва.
Єдиний
своєрідний опис побудови розмірів давньоруського храму подає "Києво-Печерський
патерик". Про заснування 1073 року Успенського собору Києво-Печерської
лаври в ньому сказано, що план цього храму складено за образом, чудесно явленим
варягові Шимону під час бурі на морі: "И якоже видехомъ, величествомъ и
высотою, размеривъ поясомъ темъ златымъ, 20 въ ширину и 30 въ дьлину, а 30 въ
высоту, стены съ врехомь 50" (1). Мірилом був золотий пояс, зроблений
Шимоновим батьком Африканом для оздоблення розп'яття. |
|
|