Любеч уперше згадано в „Повісті времінних літ" під 882 ро-ком, коли київський князь Олег захопив його й настановив там свого посадника. У договорі Олега з греками під 907 роком Любеч значиться серед інших міст України-Русі. А 949 року називає це велике торгове місто візантійський імператор Константан Багрянородний у трактаті „Про управління державою".
Любеч виник у місцевості з дуже складним рельєфом, подібним до київського, на краю високого лівобережного плато Дніпра. Топографічне розміщення давало можливість контролювати великий водний шлях „з варяг у греки". Любеч ніби замикав Верхній Дніпро, річки Сож і Березину, захищаючи північні підступи до Києва. Тож тут не раз відбувалися військові сутички, що вирішували долю великокнязівського столу і всієї Київської держави.

Кожне історичне місто може похвалитися своїми особливими легендами, архітектурними пам'ятками, ландшафтно-містобудівним ладом. Кожне з них має також свої особливі дати, пов'язані з найвидатнішими подіями міського життя.
Далекого 1618 року в німецькому місті Кельні вийшов друком черговий, шостий том видання "Цівітатес Орбіс Террарум" ("Опис міст світу"). Книги були ініційовані видавничою спілкою Ґеорґа Брауна, Симона Новелянуса і Франца Гоґенберґа. Цей багатотомник містив ілюстровані описи найвідоміших тогочасних міст. Шостий том цінний для нас передусім тим, що тут подано опис і графічну панораму Львова (1). Гравюру виконав Ф.Гоґенберґ, використавши малюнок архітекта-фортифікатора Авреліо Пассароті (2), а короткий опис міста склав львів'янин Йоан Альнпех (3).

“Славетним і столичним”, - так називали волиняни Любартів замок у Луцьку в ХVI ст. Збудований в основному великим князем Галицько-Волинської Русі Дмитром-Любартом у 1340-1385 роках, як державна столична резиденція останнього правителя Галицько-Волинського князівства, він, хоч і з втратами, зберігся до нинішніх часів і є єдиним столичним державним замком в Україні.
Всі інші - приватні або державні незалежно від достоїнств їх архітектури, стану збереження й реставрації не можуть претендувати на місце поряд із Луцьким замком. Не кажучи вже про розрекламовані деякими місцевими патріотами, особливо в Галичині, панські палаци й монастирські укріплення, які взагалі не можна назвати замками.

У другій половині І тисячоліття н. е. на зміну античній епосі прийшли часи раннього середньовіччя. У багатьох країнах світу поступово почали складатися нові виробничі відносини, характерні для доби феодалізму. У цей час найбільшої могутності досягає Візантійська імперія, що в політичному і культурному відношеннях стала спадкоємницею стародавнього Риму. На перше місце серед найбільших міст світу виходить Константинополь, який протягом багатьох століть матиме вплив на інші країни, особливо на мистецтво та архітектуру країн Східної Європи, Балкан, Кавказу, Близького Сходу. З усіх здобутків архітектури раннього середньовіччя найважливішим є Софійський собор у Константинополі, один з найвизначніших шедеврів світової архітектури. Задум імператора Юстініана І був грандіозним: збудувати найбільший у світі християнський храм, головний собор Візантійської імперії. У цей час візантійські зодчі працювали над розробкою нового типу споруди, що відповідала б особливостям театралізованого богослужіння візантійської столичної церкви.

 Кінець ХVІІ – поч.. ХІХ ст. характеризується в українській архітектурі значним зростанням обсягу будівництва, поширенням нового стилю – класицизму. Класицизм надавав усім містобудівельним заходам державного офіційного характеру. З другого боку в межах цього стилю якоюсь мірою виявились історично-прогресивні будівельно-архітектурні тенденції часу. Крім того, весь пластично-образний арсенал засобів класицизму ніс на собі відлиски античності й епохи Відродження, інтерес до яких знову посилився в епоху просвітительства. У своїх кращих зразках мистецтво класицизму несло важливі естетичні і виховні функції. Урочиста простота будинків, площ, вулиць зовні ніби підпорядковані, геометрії, несла в собі глибокі емоційні імпульси. Розвиток архітектури великою мірою зумовлюється прогресом будівельної техніки. В цей час поступового впроваджуються в будівництво металеві конструкції, проте, як і раніше поширене було дерев’яне будівництво.

У будівельній практиці розрізняють поняття "будинок" і "споруда".
Спорудженням прийнято називати усе, що штучно зведено людиною для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства.
Будинком називають наземне спорудження, що має внутрішній простір, призначений і пристосоване для того чи іншого виду людської діяльності (наприклад, житлові будинки, заводські корпуси, вокзали і т.д. ).
Таким чином, ми бачимо, що поняття "спорудження" як би містить у собі і поняття "будинок".
У практичній діяльності прийнятої всі інші спорудження відносити до так званих інженерних. Іншими словами, спорудження призначені для виконання сугубо технічних задач (наприклад, міст, телевізійна щогла, тунель, станція метро, димар , резервуар і т.д. ).

Дерево споконвіку було основним матеріалом, з якого зводили міста і села, будинки і церкви, палаци і фортеці. У глибину тисячоліть сягає майстерність спорудження дерев'яних будов. Уже в X ст. теслярі Новгорода збудували Софійський собор. Красою ансамблів давньоруських міст здавна захоплювались іноземні мандрівники, що бували па Русі. Часи не милували дерев'яних споруд, вони знищувалися пожежами й спустошливими війнами. А те, що залишилося, становить золотий фонд архітектурної спадщини російського, українського і білоруського народів. Найбільше шедеврів дерев'яної архітектури збереглося в далеких північних лісових краях, і серед них — всесвітньовідомий діамант російської архітектури, ансамбль Кіжського погосту, прекрасна поема народної творчості, що, як чарівна казка, стоїть на одному з тисячі шестисот п'ятдесяти островів Онезького озера.

Кирилівську церкву було збудовано в середині XII століття на далекій околиці стародавнього Києва - Дорогожичах. Звідси засновник церкви чернігівський князь Всеволод Ольгович 1139 року взяв штурмом Київ під час міжусобної боротьби за київський престол. Для представників династії Ольговичів храм був заміською резиденцією і родовою усипальнею. В 1194 році тут було поховано київського князя Святослава — героя давньоруської поеми „Слово о полку Ігоревім".  
        За час свого існування Кирилівська церква знала періоди запустіння, ремонти, поновлення. У 1748 — 1760 рр. на її території за участю відомого українського зодчого І. Григоровича-Барського були зведені кам'яні монастирські будівлі, від яких до нашого часу збереглася лише частина муру з наріжною вежкою. В результаті змін XVII — XVIII ст. древня Кирилівська церква набула сучасного зовнішнього вигляду з характерними рисами української барочної архітектури. 

Лише з початком українських визвольних змагань 1917 - 1919 рр. і з часу створення української незалежної держави стали можливі глибші досліди св.Софії Київської, якими керував з 1917 року Центральний Комітет Охорони Пам'яток Старовини і Мистецтва у Києві, а з 1918р - Всеукраїнська Академія Наук. Протягом цього часу провадилось детальне фотографування храму св. Софії (зовні і всередині). Дуже цінні світлини виконали Н.Негель, С.Аршеневський, М.Макаренко та Ю.Красицький.
Катедра св. Софії зазнала чималих пошкоджень під час російського нападу на Україну, а саме - на початку 1918 року, коли російсько-большевицьке військо під командою Муравйова, підступивши до Києва, стало нещадно руйнувати його гарматними набоями.

Історія Візантії починається з IV століття, відтоді, коли на трон Римської імперії зійшов імператор Костянтин (324-337 р. правління). Він переніс столицю імперії в місто Константинополь. Це дуже жалюгідно відбилося на Римській імперії, що розкололася в результаті на двох частин ( Західну і Східну, котра й одержала згодом в істориків назва Візантії. Незадовго до цього, у 313 р., Міланський едикт дозволяє вільне віросповідання християнства, а в 395 р. воно було визнано офіційною релігією обох частин імперії. Навряд чи можна знайти подія, що зробило би більший вплив на всю наступну історію ( як Візантії, так і Західної Європи.